ЗАПЕРЕЧЕННЯ проти позову ВАТ "АК Київводоканал" про стягнення заборгованості з ЖБК.

 

ЗАПЕРЕЧЕННЯ проти позову ВАТ "АК Київводоканал" про стягнення заборгованості з ЖБК.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.04.2009 р. провадження у справі зупинене до вирішення питання про законність тарифів на комунальні послуги.



Господарський суд м. Києва,
вул. Б. Хмельницького, 44-Б, м. Київ, 01030

Суддя – Кондратова І.Д. Справа № 37/83

Позивач:
ВАТ «АК «Київводоканал»», вул. Лейпцизька, 1-А, м. Київ, 01015, тел. 515-10-55

Відповідач:
ЖБК "Промбудівельник-3",
пр-т Героїв Сталінграду, 43-Б, м. Київ, 04210,
інші засоби зв'язку відсутні

Представник відповідача:
Куля Віктор Іванович, вул. Боткіна, 4, кв.18,
м. Київ, 03055, тел. 457-40-72,
http://gro-za.io.ua


06 квітня 2009 р.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ
проти позову про стягнення заборгованості


На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» в особі Розрахункового департаменту до Житлово-будівельного кооперативу «Промбудівельник-3» про стягнення 56 511,31 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення на підставі договору № 01590/4-05 від 10.01.2003 року на постачання питної води та водовідведення.
Відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що Розрахунковий департамент позивача не має статусу юридичної особи, а є філією (відкремленим структурним підрозділом останньої). Тому словосполучення «Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» в особі Розрахункового департаменту» не має юридичного змісту. Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України наділяє правом звернення до господарського суду підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.
Основним актом цивільного законодавства – Цивільним кодексом України (ст. 2) встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 цього Кодексу). Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 Кодексу). Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 цього Кодексу. Позивач не надав у суд свої установчі документи, однак з назви позивача можна вважати, що він є юридичною особою приватного права, відкритим акціонерним товариством. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданеї нею довіреності (ст. 95 Кодексу). Отже, позивачем у даній справі слід вважати ВАТ «Київводоканал»», а його представником – особу, яка діє на підставі довіреності від імені юридичної особи, виданої її органом, або іншою особою, уповноважену на це її установчими документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2009 р. порушено провадження у справі № 37/83, розгляд справи призначено на 06.04.2009 року о 12:00.
ЖБК "Промбудівельник-3" заперечує проти позовних вимог про стягнення на користь ВАТ «АК «Київводоканал»» 45 013, 29 грн. – основного боргу, 11 498 грн. – інфляційних втрат, державного мита 565,11 грн. та 118,00 грн. – витрат інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього 57 194,42 грн. з наступних підстав:
1. Аналізуючи правовідносини між сторонами, слід прийняти до уваги ту обставину, що кінцевими споживачами комунальних послуг з водопостачання та водовідведення є мешканці багатоквартирного будинку, який знаходиться на балансі ЖБК "Промбудівельник-3". Відповідач не є і не може бути визначеним виконавцем цих послуг, оскільки не має у своєму розпорядженні відповідного обладнання для виробництва і надання споживачам відповідних послуг.
Зазначена діяльність не передбачена Статутом ЖБК, який не відноситься до виробничих кооперативів, причому останній не має і не може згідно з законодавством отримати державні ліцензії на подібну господарську діяльність. Мешканці багатоквартирного будинку, що знаходяться на балансі ЖБК, як кінцеві споживачі послуг з водопостачання, сплачують вартість житлово-комунальних послуг відповідно до нормативів та показів приладів обліку за тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією і зареєстрованими у Головному управлінні юстиції м. Києва (колишнє Київське міське управління юстиції). ЖБК не має у своєму розпорядженні інших коштів на оплату комунальних послуг, крім тих, які відповідно до вимог законодавства повинні сплачувати кінцеві споживачі, тобто мешканці багатоквартирних будинків.
Позивач не перевірив і не надав доказів про неповну сплату мешканцями будинків за спожиті ними комунальні послуги з водопостачання та водовідведення, а також не пред'явив претензії до відповідача щодо можливо неповного переказу відповідної частки отриманих ним коштів від мешканців на користь ВАТ «АК «Київводоканал»».
2. Відповідно до ч. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", балансоутримувач зобов'язаний забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном. У даному випадку ЖБК самостійно здійснює функції управителя майна, а тому відповідно до ч. 2 ст. 25 того ж Закону зобов'язаний дотримуватись умов договорів з учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг та вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів. Цей обов'язок ЖБК виконує.
3. Щодо умов договору з ВАТ «АК «Київводоканал»», на який посилається позивач, то відповідно до ст. 19 Закону, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у зазначеній сфері є власник, споживач, виконавець, виробник. Позивач не визначений жодним актом цивільного законодавства, чи нормативно-правовим актом виконавцем або виробником комунальних послуг, таких, як водопостачання. З іншого боку, прикінцевими положеннями Закону встановлено, що договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність. Тому посилання позивача на порушення умов Договору № 01590 від 10.01.2003 р. є безпідставним, оскільки з 01.01.2006 р. цей Договір не приведений у відповідність до Типового договору, затвердженого постановою КМУ від 21.07.2005 р. № 630, а тому по суті між позивачем та відповідачем з вини позивача відсутні договірні відносини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630 затверджений Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Однак з дати набрання чинності цією постановою по даний час ВАТ «АК «Київводоканал»»", зловживаючи своїм монопольним становищем, відмовляється укладати саме такий договір.
Нав'язуючи житлово-експлуатаційним організаціям договір, не передбачений законодавством, АЕК "Київенерго" ставить за мету стягнути з ЖБК додаткові кошти, які виходять за межі тарифів на ХВП та водовідведення, встановлених розпорядженнями КМДА, зареєстрованими і органах юстиції, що суперечить вимогам ч. 3, 4 ст. 31 Закону: "У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обгрунтованими витратами на виробництво цих послуг".
Таким чином, ВАТ «АК «Київводоканал»» у разі перевищення витрат на виробництво послуг ХВП та водовідведення, має право на відшкодування різниці за рахунок міського бюджету, але не за рахунок кінцевих споживачів. Діючими тарифами передбачена оплата комунальних послуг населенням з розрахунку вартості 1 куб.м води. Усі передбачені розпорядженнями витрати виконавців послуг враховані в тарифах для населення. Отже, стягувати з мешканців багатоквартирних будинків додаткові кошти, що перевищують встановлені тарифи, ВАТ «АК «Київводоканал»» не має права. Законодавством не передбачено стягнення коштів з населення на покриття інфляційних втрат виробника послуг.
4. У доданому до позовної заяви розрахунку ціни позову не виділені поточні та попередні покази будинкового лічильника холодної води, не зазначені тарифи, які використовував позивач для проведення нарахувань за надані послуги. Тому встановити відповідність проведених нарахувань на підставі наданих позивачем документів неможливо. Зі свого боку відповідач, виконуючи ухвалу суду від 04.03.2009 р. (останній абзац п. 3) надає в суд свій контрозрахунок суми позову у вигляді таблиці, яка дає підставу для відсутності заборгованості відповідача перед позивачем. Навпаки, має місце значна переплата. З огляду на цю обставину відповідач, керуючись положеннями ст. 60 ГПК України має намір до прийняття рішення зі спору подати зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.
5. Розпорядженням КМДА від 26.12.2002 р. № 2306 затверджена "Методика проведення перерахунків за надані населенню послуги центрального опалення та централізованого гарячого водопостачання". Дія Методики розповсюджується на житловий фонд м. Києва незалежно від форм власності, крім житлових будинків приватного сектору. Однак, позивач не виконував зазначені перерахунки у порядку, визначеному Методикою, внаслідок чого нараховував завищені суми платежів за воду, яка використовується для надання послуги з гарячого водопостачання. Саме ці завищені нарахування не були і не могли бути визнаними мешканцями будинку, оскільки законодавством не передбачений обов'язок мешканців сплачувати за комунальні послуги суми, що перевищують встановлені тарифи. Якби акти звірки нарахувань за ГВП здійснювалися відповідно до Методики, то замість донарахувань довелося б визнати наявність надмірних нарахувань, а різниця була б на користь мешканців. Зазначене доводиться прикладом уточненого Зведеного тристороннього акту звірки за розрахунковий опалювальний період 2005-2006 рр., форма якого затверджена, а зміст узгоджується з Методикою. Замість донарахування заборгованості виявилося, що мешканцям слід повернути різницю лише за один період у сумі 16103,81 грн.
6. Відповідач вказує на те, що нарахування позивача вартості холодної води для виготовлення гарячої води та стоків гарячої води є неправомірними та необґрунтованими. Як на підставу своїх заперечень відповідач посилається також на те, що позивачем при нарахування вартості наданих послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.12.2006 року застосовувались неправомірні тарифи, оскільки розпорядження КМДА, які встановлюють тарифи з 01.12.2006 року, не зареєстровані в органах юстиції, а отже в розумінні статті 41 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» не набрали чинності.
7. У відповідності до п. 1.10, 12.5 Правил користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України встановлено, що рахунки за воду (включаючи випадки самовільного приєднання, зриву пломб, перевищення встановленого ліміту, пошкодження приладів та ліній тощо) складаються згідно з цими Правилами на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. Рахунок вручається абонентові або пересилається поштою. Тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних вод до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами розмірів цих тарифів та термінів їх введення. Відповідно Розпорядження КМДА «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» від 28.08.2002р. № 1680, відповідачу надаються послуги з розрахунку 0,68 грн. (без ПДВ) за 1 м. куб. води, як споживачу І групи.
Згідно п. 12.6 Правил користування, рахунки за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення виставляються Відповідачу за допомогою автоматизованих систем на базі ЕОМ.
Основними обов'язками постачальника за Договором є: забезпечення постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82, приймання каналізаційних стоків, які не перевищують граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин (п. 2.1).
У свою чергу, відповідач повинен сплатити вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством України, оформитися у позивача як абонент, представити перелік співабонентів тощо.
Відповідно до розділу 5 договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.
Згідно з п. 3.1, 3.2 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водолічильників. У разі тривалої роботи водолічильників менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою роботи водолічильника, але не менше 10-ти днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.
Кількість стічних вод згідно п. 3.4 договору визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Розглянувши подані докази представниками сторін, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Відповідно до пояснень позивача, ВАТ «АК «Київводоканал» при нарахуванні вартості наданих послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.12.2006 року по 01.06.2007 року, керувався Тарифами, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1576 в редакції від 15.12.207 року № 1786, № 86 від 31 01.2007 року, № 143 від 12.02.2007 року та № 640 від 30.05.2007 року, № 1127 від 28.08.2008 року.
Проте суд дійшов висновку, що позивач необґрунтовано застосовував вищезазначені розпорядження при нарахуванні вартості наданих послуг з огляду на наступне.
Статтею 7 Закону України від 24.06.04р. №1875 «Про житлово- комунальні послуги» визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, в тому числі віднесено до їх повноваження встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, а в статті 31 передбачено порядок формування цін, тарифів на житлово-комунальні послуги.
Статтею 6 цього Закону визначено повноваження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері житлово-комунальних послуг.
Ці повноваження, зокрема, полягають у взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань надання житлово-комунальних послуг та регулювання цін/тарифів у межах своїх повноважень.
Відповідно до частини 4 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому органом порядку і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (далі - «Положення»).
Цим Положенням Міністерству юстиції та іншим органам, що здійснюють державну реєстрацію відомчих нормативно-правових актів, надано право перевіряти у міністерствах, інших органах виконавчої влади, органах господарського управління та контролю додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, у разі потреби вимагати подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію та вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях.
Також, Положенням встановлено обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.
Відповідно до норм пункту 7 Положення, нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію у п'ятиденний строк після його прийняття. Відповідно до норм пункту 16 Положення, зміни і доповнення, внесені до правового акта, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому цим Положенням.
Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1576 в редакції від 15.12.207 року № 1786, № 86 від
31.01.2007 року, № 143 від 12.02.2007 року та № 640 від 30.05.2007 року, №
1127 від 28.08.2008 року не були подані на державну реєстрацію до
відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали
чинності у встановленому законом порядку.
Крім того, відповідно до пункту 5 статті 32 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» у разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше, ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів. А у відповідності до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).
Як встановлено судом, дані розпорядження були прийняті 15.12.2006 року, 31.01.2007 року, 12.02.2007 року, 30.05.2007 року, 28.08.2007 року, але вводили в дію тарифи з 01.12.2006 року, що протирічить вищезазначеній нормі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Конституції України.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України «Про господарські суди», цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Слід також зазначити, що постановою Господарського суду міста Києва по справі № 21/43-А від 13.02.2007 позовні вимоги Київської міської організації Української партії «Єдність» задоволено повністю, визнано недійсним та скасовано, в тому числі, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.10.06 № 1575. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року постанова Господарського суду міста Києва від 13.02.2007 року залишена без змін, набула законної сили і є обов'язковою для виконання при розгляді справи № 37/403 згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду справи № 21/43-А суд досліджував питання про необхідність реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації у Київському міському управлінні юстиції і дійшов висновку про те, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації підлягають державній реєстрації, без здійснення якої вони вважаються нечинними і не можуть застосовуватися, а отже в залученні до участі у справі Київської міської державної адміністрації немає необхідності з огляду на преюдиційність висновків по справі № 21/43-А для справи № 37/403 та будь- якої іншої справи щодо стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію у гарячій воді.
За таких обставин суд не застосовує тарифи, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1576 в редакції від 15.12.207 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 143 від 12.02.2007 року та № 640 від 30.05.2007 року, № 1127 від 28.08.2008 року, оскільки дані розпорядження не набрали чинності та не відповідають законодавству України (дана правова позиція підтверджується також постановою ВГСУ № 7/145 від 10.04.2008 року, постановою ВГСУ від 23.07.2008 року № 37/400).
В той же час, чинним на зазначений період, розпорядженням Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» від 28.08.2002р. № 1680 передбачено тариф для житлово - експлуатаційних організацій в розмірі 0,68 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиту воду, яка йде на підігрів, за період з 01.09.2006 року по 01.01.2009 року, відповідач вважає, що дані вимоги позивача є також безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Починаючи з жовтня 2005 року позивачем без усяких узгоджень з відповідачем, було відкрито окремий код для обліку води, яка використовується для виготовлення гарячої води по Договору, по якому щомісячно позивач нараховує кількість та вартість питної води, яка була використана для виготовлення гарячої води, спожитої відповідачем.
Статтею 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 затверджено «Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
У цих Правилах визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо-будинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньо-будинкових систем холодного та гарячого водопостачання.
Наведене свідчить, що законодавець розрізняє послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води.
Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Пунктами 1.3, 12.2 Правил встановлено, що абонентами, що користуються послугами водоканалу, можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Тобто, один рахунок-один договір. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у Водоканалі як абонентів водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосувати до них заходи впливу, передбачені цими Правилами.
Як вбачається із розрахунку позивача, відповідачу відкрито другий додатковий рахунок без укладення та внесення відповідних змін до договору.
Крім того, п. 12.17 Правил користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України передбачено, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом. Разом з тим, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні взаємовідносини. Натомість матеріали справи свідчать про неузгодженість між сторонами цих правовідносин.
Відповідно до ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно пункту 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.
Відповідно до пункту 4.1 Правил користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з Водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.
Отже, умовами Договору не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.
Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом. Згідно вищенаведеного закону та тарифів, які затверджені Київською міською державною адміністрацією не існує такий вид комунальної послуги, як питної води, що використовується для приготування гарячої води.
За таких обставин, оскільки підстави позову в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 11810,27 грн. пов'язані з невиконаннямвідповідачем умов Договору щодо оплати поставленої в ході його виконання питної води, а постачання холодної води та її оплата для виготовлення гарячої води не регулюється умовами Договору, позивач не навів інших підстав (матеріально-правових фактів) для стягнення вартості поставленої холодної води, що була використана для виготовлення гарячої води, а тому вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 11498,02 грн. Однак, підстави для цієї вимоги відсутні, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач протягом дії договору розраховувався з позивачем за надані послуги водопостачання та водовідведення, не порушуючи строки встановлені договором, не мав перед позивачем заборгованості.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,
прошу:

1. Відмовити АЕК "Київенерго" у задоволенні позовних вимог повністю.
2. Покласти судові витрати у повному обсязі на позивача.
3. У відповідності до ст. 49 ГПК України звільнити відповідача – ЖБК "Промбудівельник-3" від сплати державного мита.


Додатки:

1. Контррозрахунок споживання та оплати послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за період з 01.09.2006 р. по 01.01.2009 р.
2. Уточнений Зведений тристоронній акт звірки за 2005-2006 р.р.
3. Копія довіреності представника відповідача.


Представник ЖБК "Промбудівельник-3" Куля В.І.
(довіреність від 31.03.2009 р. № 3)


Создан 21 апр 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником